Сіра ворона — давня супутниця людини. Вона часто приєднується до зграї граків, виділяючись своїм чорно-сірим оперенням. Великих зграй сіра ворона не утворює, іноді можна зустріти кілька особин, що поважно походжають поблизу одна від одної. Голова, передня частина шиї, крила й хвіст у неї чорного кольору, а інша частина — сіра. Самка і самець зовнішньо не відрізняються одне від одного. 
Сіра ворона всеїдна, вживає всіляку живність: комах, червів, мишей, яйця і пташенят, — а також рослинну їжу і харчові відходи. Гніздо сіра ворона будує з дрібних гілочок і прутиків, що скріпляють глиною і дерном, в розвилці товстих гілок дерев. Зсередини вистилає пір'ям, травою або вовною. Біля гнізда поводиться обережно і непомітно. Яйця синьо-зелені в темних плямах. Насиджує їх одна самка, самець годує її в період насиджування. Через 30 днів вилуплюються пташенята, годують їх обидва батьки.
Сіра ворона — осілий і кочовий птах. Так як і чорна ворона, поширений на всій території України. Полюбляє узлісся, відкриті зволожені місцевості з окремими деревами, населені пункти, трапляється на орних землях, луках, полях. Як і всі воронові, дуже розумні і винахідливі. Значне зростання чисельності ворон загрожує іншим птахам, оскільки ворони розорюють гнізда і нищать яйця і пташенят не тільки дрібних птахів, а й водоплавних і навіть хижаків. Цей птах поширений також і у східній, південній і північній Європі, у Шотландії та Ірландії, а ще на Близькому Сході і в Азії до Байкала. Цікаво, що у Західній Європі і в Азії за Байкалом змінюється близьким видом з розірваним ареалом — чорною вороною. Го́луб — рід птахів з родини голубових, що поширені по всій земній кулі, крім Арктичних та полярних зон. В Україні поширені голуби припутні, горлиці звичайні, горлиці кільчасті та голуб-синяк, або клинтух. Сизого голуба можна побачити майже у кожному місті. Голуб-синяк гніздиться в дуплі. Він відкладає яйця просто на деревну потерть, що утворюється всередині дупла. Звичайна горлиця – це невеличка пташка з ряду голубоподібних. Оселяється вона в лісі або парку і будує своє гніздо з гілочок на дереві. Пташенята, як правило, народжуються зовсім безпорадними й ростуть досить повільно. Живиться горлиця насінням, паростками, молодими листочками, зрідка поїдають комах. У вересні-жовтні зграї горлиць відлітають на зимівлю на південь. Кількість горлиць останнім часом почала зменшуватись.
Науковці кажуть, що голуби з'явились на планеті близько 35 млн. років тому. Спочатку вони населяли Австралію та Індо-Австралійські строви, згодом поширилися в усьому світі. Колись існувала ще одна родина голубоподібних – дронти (інша назва - додо). Це були огрядні дзьобаті птахи з нефункціональними крилами, міцними ногами і вагою... 25 кілограмів. Але через іще одну їхню особливість - відсутність страху перед людьми - дронти були повністю винищені наприкінці XVI ст.
Сизий голуб – широко поширений птах родини голубових, батьківщиною якого вважається Європа. У сизих голубів забарвлення сірого, чорного, рудого, або білого кольору, що на світлі переливається синім чи зеленим кольорами. Слух дозволяє голубу уловлювати звуки набагато нижчої частоти ніж ті, які в змозі почути людина — наприклад, шум вітру або віддалені звуки грози. Володіючи прекрасним зором, цей птах здатний розрізняти не тільки всі барви веселки (подібно до людини і приматів), але також і ультрафіолетові промені. Сизий голуб, унаслідок свого переважно скельного способу життя, не вміє усаджуватися на гілки дерев. По землі вони пересуваються пішки, постійно похитуючи головою назад і вперед. Як й інші представники родини, сизі голуби моногамні — пари, як правило, зберігаються протягом всього життя. Природне житло сизих голубів — скелі, в дикій природі вони влаштовують гніздо у важкодоступних для хижаків кам'янистих міжгір'ях або печерах. Та частіше всього ми бачимо їх на вулицях міст. Протягом року буває до 7-8 кладок, кожна з яких зазвичай складається з двох (рідше одного) яєць. Сизий голуб харчується переважно рослинними кормами: насінням, ягодами, плодами фруктових дерев. У місцях, де мешкають люди, вони легко пристосовується до вживання в їжу харчових відходів і негодящого зерна (пшениці, ячменю, кукурудзи та ін.). Зрідка вживає в їжу комах. Пташині пісні відрізняються великою розмаїтістю. У деяких птахів вони передаються у спадок. Так і голуби отримують у спадщину від батьків готову, хоч і одноманітну, простеньку пісеньку.
Однією з особливостей життя голубів є моногамія - пари створюються на все життя і зруйнувати їх може лише загибель одного з птахів або втручання господаря. Більшість голубів живе у зграях, деякі види живуть гуртом лише в негніздовий період.
Ще одна цікава особливість голубів – те, як вони п'ють воду. Придивіться: голуб не зачерпує рідину дзьобом і не піднімає голову, аби вона стекла по стравоходу, натомість голуби воду втягують, наче насосом. А харчуються вони переважно зерном та насінням, полюбляють плоди, іноді урізноманітнюють раціон комахами.
Голуби здавна полюбилися людям і стали героями легенд. Добре відомо, як біла голубка прислужилася Ною, принісши звістку про завершення Потопу. А в християнстві голуб є символом Святого Духа.
Домашні голуби нараховують безліч порід, які фахівці умовно об'єднують у 5 категорій: поштові, літуни, декоративні, м'ясні та прості – безпородні. Поштарями ці птахи стали завдяки добрій пам'яті та здатності швидко повертатися до рідного дому. Голуби-літуни цінуються за майстерність „вищого пілотажу” – деякі літають довго і високо, навіть ночують у польоті, деякі зависають у повітрі, крутяться, ляскають крильми чи роблять «мертві петлі». Декоративні голуби різняться за формою та оперенням голови (чубаті, двочубі, кучеряві, носочубі), за розмірами і формою дзьобів, за будовою тіла і поведінкою (дутиші, гойдуни, трясошиї, голошиї). Найвідоміші породи м'ясних голубів – кінги, римські, штрассери (страусові), кобурські тощо. Деякі з них досягають ваги 1,4 кг. Великою популярністю користуються голубині розплідники та голуб'ятники, що є майже у кожній області України.
Ха́тній горобець – найпоширеніший вид у наших краях. Це один із найвідоміших птахів. Горобці давно вподобали місця поруч з житлом людини (звідси його назва „хатній”). Тут вони годуються, в'ють гнізда, виводять пташенят і зимують. Горобці завжди перед очима. За багато років життя поруч з людиною вони стали менш полохливими, не бояться міського галасу, гніздяться під балконами, близько підпускають до себе людей.
Горобця з його коричнюватим забарвленням пір'я і стрибучою ходою легко впізнати Але мало хто знає, що горобці бувають різні. Їх у нас два види. Першого називають домовим, а іншого — польовим. У назвах відбилася схильність першого селитися ближче до житла людини, а другого — жити в природних умовах. Зовні домовий і польовий горобці мало відрізняються один від одного. Самки цих горобців практично однакові на вигляд. У самця домового горобця на голові сіра шапочка, а в польового — брунатна. Крім того, на білих щоках польового горобця є по одній добре помітній брунатній цятці. У самця домового горобця таких цяток немає.
Узимку наші горобці завжди тримаються зграйками, спільно шукають їжу і рятуються від котів, а під час хуртовини і морозів ховаються в безвітряні місця, притискаючись один до одного, і в такий спосіб зігріваються колективним теплом. Горобці на все життя шукають собі пару. Вони живуть разом до загибелі одного з партнерів. Яйця висиджує самка, самець же допомагає тим, що годує її та охороняє. Після вильоту пташенят із гнізда турбота про них лягає здебільшого на самця, у той час як самка добудовує гніздо і робить нову кладку. Гніздяться горобці в дуплах, шпаківнях, займають чужі гнізда. Іноді й самі будують десь на гілці дерева гніздо. Але це буває не часто. Самка відкладає п'ять-шість яєць. Вони можуть бути різного кольору — брудно-білі в брунатних цятках, зеленуваті, коричнюваті. Яйця насиджують обоє батьків. За два тижні вилуплюються пташенята, а ще за два тижні вони залишають гніздо.
На зиму горобці не відлітають. Вони збираються в зграйки і тримаються ближче до житла людини. У снігові суворі зими дуже важливо допомогти птахам пережити негоду. Зробіть їм годівниці, кладіть туди крихти хліба і зерна злаків. Горобці віддячать своїм веселим цвіріньканням і захистом дерев та кущів від шкідників.
Горобець — давній супутник людини. Колись горобці жили тільки в Африці, поступово вони почали розселятися світом і тепер живуть практично скрізь. Разом з людиною ці птахи освоїли Сибір і тундру. І в Америці горобець опинився завдяки переселенцям. Щоправда, на відміну від мишей та пацюків він проникнув туди легально — люди самі завезли трохи пташок 1850 року, і відтоді він оселився й там. Учені вважають, що на цей час на земній кулі живе близько мільярда горобців. Ставлення до цих птахів у людей різне. Ось, наприклад, ми з вами не вважаємо його шкідником, і навіть у віршах йому знаходимо місце. А в Китаї в 60-х роках XX століття навіть було оголошено війну горобцям. Виявляється, там вони розмножилися настільки, що китайці, підрахувавши збитки від них на рисових і пшеничних полях, вирішили з ними боротися. У результаті горобців у Китаї не залишилося. Але очікуваного підвищення врожаю це не принесло: навпаки, він знизився. А справа в тім, що птахи ці їдять не лише зернові, але й комах — шкідників полів, і насіння бур'янистих рослин. Ось і домоглися китайці зворотного результату, не подумавши, що боролися вони з ворогом ворогів полів. Довелося купувати горобців у сусідній Монголії і випускати туди, звідки їх було вигнано. Подібна історія відбулася також в Америці, коли горобець з улюбленого перетворився на ненависного. Спустошуючи сади й лани, він утратив колишню приязнь до себе. Зараз чисельність цих птахів в Америці чітко регулюється.
Грак (гайворон). Цей птах дуже подібний до чорної ворони. Довжина тіла 46 см. Пір’я чорне з металічним відблиском, крила дещо вужчі, ніж у ворони і тонший дзьоб. Звук видає хриплим „краа”. В Україні грак населяє поля, що перемежовуються з лісопосадками, а також великі міста.
Живиться комахами, черв’яками, молюсками та дрібними хребетними тваринами, часто годується насінням рослин. Під час весняного виорювання землі граки з’їдають багато личинок жуків – шкідників. Пізніше висмикують і паростки пшениці, і інших культур, тож важко сказати, що більше ці птахи приносять – користь чи шкоду. 
Гніздиться колоніями у гаях, лісосмугах, парках, а також на залізничних мостах. Період гніздування в квітні-травні. Свої гнізда розташовують близько одне від одного, іноді до декількох десятків на одному дереві. Гніздові колонії частіше за все влаштовують на старих вербах, березах та інших великих деревах у населених пунктах або біля них, в липових парках, березових гаях, садах, іноді на узліссях біля полів. Гніздо побудоване зазвичай із гілок дерев, на яких оселилася колонія. Нижній шар його складається з міцно скріплених товстих гілок, верхній — з тонших. Середина гнізда вимощена м'якою травою, ганчір'ям, клаптиками шерсті. Самка відкладає 3—6 яєць, які насиджує протягом 18—22 днів. У першій половині травня з’являються пташенята, їх вигодовують переважно комахами та їх личинками. Перший виліт з гнізда відбувається через місяць. На зимівлю граки відлітають у жовтні. На півдні нашої країни граки живуть осіло. Головні маси граків просуваються на зимівлю ще далі на південь — до Африки, Афганістану, Індії.
На зиму до нас прилітає багато граків з Півночі. Деякі граки зимують разом з воронами і галками. Приліт граків віщував про прихід весни, адже вони є першими птахами, які прилітають до нас із півдня.
З давніх-давен у людини склалися добрі стосунки з ластівками. Існувало повір'я, що лихо тому буде, хто скривдить ластівку або зруйнує її гніздо. Надто вже симпатичні ці птахи! І до того ж приносять велику користь, знищуючи безліч шкідливих комах. У нас можна зустріти три види ластівок — міську, звичайну і берегову (або щурика). Усі ластівки живуть великими групами — колоніями.
Міська ластівка вподобала міські ландшафти з їхніми високими кам'яними будинками, за що й отримала свою назву. Вона влаштовує гнізда високо над землею, і багатоповерхові будинки виявляються їй дуже до речі. На висоті кількох метрів від землі на стінах будинків ластівки будують собі гнізда. Як будівельний матеріал міські ластівки використовують грудочки бруду, змочені власною слиною. Гніздо в них виходить акуратне, кулясте. 
У міської ластівки черевце, низ горла і поперек білого кольору, а спина, хвіст, крила і верх голови — чорні із синім полиском.
Звичайна, або сільська ластівка не любить споруджувати свої гнізда дуже високо, як міська ластівка. Їй більше до душі невеликі сільські будівлі. Там її й можна найчастіше зустріти. Звичайну ластівку легко відрізнити від міської. На лобі та горлі вона має червону пляму. Гніздо сільська ластівка будує не тільки з бруду, але ще й з травинок і соломи. Тому воно виглядає менш охайним, ніж гніздо міської ластівки. Щоб нагодувати пташенят, сільська ластівка приносить їм їжу до 600 разів на день!
Сусідство пташки поруч з оселями людей можна пояснити: ластівка живиться лише комахами, ловлячи їх у повітрі – біля житла завжди багато дрібних комах, насамперед мух. Взагалі, ця пташка – прекрасний літун і нерідко можна побачити, як вона навіть п’є й купається, стрімко пролітаючи над самою водою.
Щурика, або, як її ще ласкаво називають, береговушку, не зустрінеш так часто, як міську і звичайну. Ця ластівка не прагне оселитися поруч з людиною, віддаючи перевагу крутим берегам річок. За допомогою дзьоба і лапок вона риє собі нору, де й виводить своїх пташенят. На зовнішній вигляд берегова ластівка дуже подібна до міської ластівки, але на відміну від неї забарвлена в коричнюватий колір.
Ластівки – перелітні птахи. Вони летять аж до Південної Африки величезними розрідженими зграями, досить хаотично, на значній відстані одна від одної. Одні особини тримаються усього за кілька метрів від землі, інші — на висоті понад 100 м. Це дозволяє їм ловити на льоту комах, не заважаючи іншим. Тільки ближче до вечора, коли птахам доводиться зупинятися на ночівлю, ластівки групуються в щільну зграю і летять спокійно і швидко. Останнім часом у наших містах дедалі частіше можна зустріти невелику тендітну сіреньку пташку з біло-чорною головою і довгим чорним хвостом. Вона швидко бігає по землі або сидить на якомусь невеликому узвишші і неодмінно посмикує своїм хвостиком. Це біла плиска. Вона населяє всю Європу, Азію і північ Африки. Там, де завжди тепло, плиска живе цілий рік. А звідти, де зима холодна, птах летить до Африки і південних районів Азії та Європи. Повертається плиска до рідних країв напровесні, коли крига на річках тільки починає тріскатися. Народ давно це помітив: „Плиска прилітає — хвости ком лід розбиває”. Живиться плиска комахами. Звичайно вона ловить їх на землі, але може зловити й у повітрі.
Плиска біла – невеликий птах з родини плисок. Гніздується в більшій частині у поясі Європи, Азії та в північній Африці. Вид є осідлим в найтепліших зонах свого ареалу, якщо птахи живуть у більш прохолодних регіонах, то мігрують в Африку. Зустрічається також на Алясці.
Тендітний птах завдовжки 16-19 см з характерним довгим хвостом. Забарвлення переважно сіре на верхній частині тіла, та біле – на нижній, обличчя біле, шапочка та горло чорне.
Гніздо будує в заглибленнях, наприклад, в тріщинах стін, дуплах дерев, під дахом будівель, в складах дров. Відкладає 5-6 білуватих з темно-сірими крапками яєць, часто двічі за сезон, які висиджує самиця протягом 12-14 днів. Пташенят годують обоє батьків. За 15 діб пташенята вже мають пір’я. Синиця (або велика синиця) — усім відома пташечка. Велика синиця є однією з найбільш звичайних птахів, вона зустрічається по всій Україні. Груди в неї жовті з чорною смужкою посередині, спинка зеленувата, на голові — чорна шапочка, а щоки білосніжні, її нескладну пісеньку „зінь-зінь” можна чути цілий рік. Ця пісенька з двох нот є одним з найбільш звичних звуків весни та раннього літа. На зиму синиця не відлітає до теплих краї. Великі синиці спостерігаються на протязі всього року, хоча їх кількість зростає пізнього літа та восени, коли молоді виводки злітають у пошуках їжі. Молодь злітає з гнізд приблизно через 3 тижні.
Синиця облаштовує свої гнізда в дуплах дерев, у шпаківнях, часто використовує для гніздовищ труби, неробочі поштові скриньки й інші місця, хоч якось придатні для виведення пташенят. Розмножується з березня по липень. Гніздо синиця вистилає товстим шаром моху. Яєць самка відкладає багато — до десяти штук. А потім два тижні насиджує їх. І завжди, коли на якийсь час залишає гніздо, вкриває яйця шаром моху, своєрідною ковдрою. Самець увесь цей час годує самку, а потім разом з нею вигодовує і пташенят.
Велика синиця пристосована до різних видів їжі. Ці птахи комахоїдні. Вага комах, яких з'їдає синиця за один день, дорівнює її вазі. Узимку, коли комах немає, синиці живляться рослинними кормами. Вони часті відвідувачі годівниць, особливо полюбляють насіння соняшника. Візьме синичка одне насіннячко в дзьоб, перелетить на найближче дерево, притисне його двома лапками до гілки і ретельно довбає своїм тоненьким дзьобом. З'їсть одне насіннячко, летить по інше. Люблять синиці й сало. Давати його птахам можна тільки сирим! Синичка є майстром грабунку кухонь.
Усього відомо близько 65 видів синиць. Найвідоміша — велика синиця. Найменша з них важить менше 10 г, а найбільша — близько 20 г. Свою назву синиці отримали не через синій колір, а через видавані ними звуки. Маючи лісове походження, велика синиця охоче призвичаїлася до життя в садах і містах.
Шпак — один з перших птахів, що прилітають до нас навесні з місць зимівель. Цієї пори його скрипливу пісню можна почути в міських парках і скверах. Шпака можна віднести до одного з найвідоміших у нашій країні птахів. В першу чергу цій популярності сприяли широкомасштабні шкільні кампанії з виробництва шпаківень. В межах України шпак не зустрічається на гніздуванні лише у високогірних районах Карпатських та Кримських гір. Зимує у південних областях країни, може залишатись до весни біля населених пунктів, розташованих північніше.
Шпаки можуть влаштовувати гнізда у найрізноманітніших місцях: дуплах дерев, збільшених норах берегових ластівок, розщілинах, уступах кам'янистих обривів, під дахами домів, в щілинах глиняних споруд, може використовувати гнізда інших птахів. 
Шпаки – одні з перших серед перелітних птахів повертаються навесні (у березні) на гніздування. Не випадково поява шпака після зимівлі у багатьох асоціюється з настанням справжньої весни. Самка і самець забарвлені в чорний колір із красивим зеленуватим полиском. Спочатку вони тримаються зграями, але не забувають про пошук місця для вирощування потомства. Цим займається самець, який потім привертає до себе та знайденого гнізда майбутню дружину для того, щоб вона оцінила його вибір. Привертає за допомогою співу. А співати шпаки вміють. Пісня шпака не відрізняється особливою мелодійністю, як наприклад, у солов'я. Проте шпак може вправно наслідувати інші звуки: скрипіти, як старий віз; деренчати, як двигун машини; нявкати, як кішка; може наслідувати гавкіт та гарчання собаки, квакання жаб, поросячий виску, іржання коня, видавати ляскаючі, свистячі, стукаючі і булькаючі звуки, тріщати, передавати почуте в південних країнах під час зимівель. Спробуйте просвистіти шпакові простеньку мелодію. І почуєте, як він точнісінько повторить її за вами.
Шпаки частіше розселяються окремими сім'ями, але цілком можуть утворювати і цілі колонії. Після схвалення самки та новосілля, пара починає облаштовуватися: внутрішня частина житла заповнюється свіжою травою, пухом, пір'ям птахів, випадково підібраною ватою та іншими м'якими матеріалами. У кладці як правило 5-6 яєць блакитного кольору. Висиджування продовжується 13-15 днів. У ньому бере участь і самець. Вільний від цього заняття член сім'ї інтенсивно здобуває корм. А коли пташенята з'являються на світ, інтенсивність підносу їжі ще зростає – до 300 разів на день. Через три тижні після появи на світ молоді птахи під наглядом батьків вже намагаються перелітати з гілки на гілку. Після навчання другого потомства премудрощам дорослого життя, шпаки, як і на початку весни, збираються в зграї. У першій половині осені птахи вилітають у бік своїх південних зимівель.
Досить часто ці птахи залишаються зимувати в населених пунктах або поряд з ними. Їжу вони добувають, в основному, на землі: проходжуються та розсовують своїм довгим дзьобом перешкоди, що заважають розгледіти їжу. Головними об'єктами полювання є безхребетні: жуки (хрущі, довгоносики, жужелиці) та їх личинки, гусениці, дощові черв'яки і т.д. Улітку поповнюють свій раціон рослинною їжею, їдять різне насіння та фрукти. Особливо полюбляють шпаки виноград і вишні. Користь, яку приносять шпаки людині, поїдаючи шкідників ланів і садів, величезна.
Не дивлячись на трохи похмурий зовнішній вигляд, шпаки досить легко приручаються. Вони мають веселий характер, впізнають господарів і чітко відрізняють їх від сторонніх людей. Ловлять шпаків, як правило, весною і деякий час тримають із зв'язаними крилами. Птах швидко звикає до людини і нового способу життя, починає брати корм.
|
