Вільшанка – найближча родичка соловейка і дроздів, найкращих солістів наших лісових ландшафтів. Співочі здібності у неї не менші, хоча піснею вона відрізняється від своїх знаменитих родичів. Дуже активно співає в густих сутінках, а інколи і серед ночі при повному місяці. Схильність співати на вечірніх і ранкових зорях стала причиною того, що пташка отримала свою третю досить відому назву – зорянка. Нічна активність взагалі притаманна вільшанкам, їхні відносно великі очі як раз і пристосовані до пошуку корму при малому освітленні. Після прильоту самці вільшанки займають гніздові території і починають інтенсивно співати. Їхня пісня мелодійна, дуже різноманітна, повторюється через короткі проміжки часу, подібна до звуку маленького, але голосного, дзвіночка. Якщо самці зайняли гніздові ділянка на невеликій відстані один від одного, тоді між ними відбувається своєрідне пісенне змагання. Почувши голос сусіди-суперника, господар ускладнює свою пісню, змінює порядок звукових фраз, робить її тривалішою.
Поширена вільшанка у листяних і мішаних лісах майже всієї Європи, Західного Сибіру, на Кавказі, в Малій Азії і Північно-західній Африці. На зимівлю відлітає в південні регіони свого поширення. В нашій країні вона не гніздиться тільки в південних районах, проте регулярно в невеликій кількості там зимує. До місць гніздування повертається вже в березні.
Влаштуванням гнізда займається самка. Найчастіше гніздо моститься на землі між корінням кущів, у трухлих пеньках, під купами хмизу, біля стовбурів повалених дерев. Але трапляється, що гніздо розміщується в дуплах чи напівдуплах на деякій висоті від землі. Кладку з 5-6 яєць, яка з’являється у квітні-травні, насиджує самка протягом двох тижнів. Бувають випадки, коли вільшанки вигодовують одне єдине пташеня, яке до того ж не є їхнім нащадком. Вільшанка входить до групи видів, у гнізда яких підкидає яйця зозуля, відома своїм гніздовим паразитуванням на дрібних горобиних птахах. І якщо самець вільшанки вчасно не відігнав від гнізда зозулю, а самка не помітила в кладці чуже яйце, тоді їм доводиться піклуватись про зозуленя, яке в дорослому стані втричі більше і вп’ятеро-вшестеро важче, ніж його прийомні батьки.
Поживою дорослим вільшанкам і їхнім пташенятам служать різні безхребетні тварини, що знаходяться в підстильці, під опалим листям, у нижній частині кущів, серед негустої трави.
Близько двох тижнів пташенята знаходяться у гнізді, а потім залишають його, ще не вміючи літати. Протягом наступних 10 днів дорослі підгодовують малюків і після того починають другий цикл гніздування. Молоді пташенята, через строкатість у забарвленні і відсутність рудого кольору на лобі, щоках, горлі і волі, сприймаються як птахи іншого виду. Невдовзі у них починається линяння, і до осені вони стають мало відмінними від дорослих птахів.
Осінній відліт вільшанок спостерігається у жовтні-листопаді, причому мігрують вони майже виключно у нічні години і поодинці. Коли за теплою осінню наступає м’яка зима, то невелика кількість птахів затримується на півночі нашої країни. Найбільшими лісовими птахами в нашій країні є глухарі. Вони населяють високостовбурні, переважно хвойні та мішані ліси тайги від західних кордонів Росії до Далекого Сходу. В Україні глухарі на гніздуванні є в Карпатах, на півночі Рівненської, Волинської і Житомирської областей. Кількість цих птахів постійно зменшується. Це пов'язано з полюванням на них і зменшенням площі незайманих старих лісів, у яких живуть глухарі.
Із середини березня глухарі починають токувати. Місце токування птахи використовують багато років підряд, якщо тут ніхто їх не турбує. Пісня глухаря — це тріскотіння і скрекотання, що нагадує скрекотання сороки або скрипіння снігу під ногами в лютий мороз. Під час такого «співу» птах зовсім нічого не чує (від цього й назва — глухар). У нього набрякають складки шкіри у вухах і закривають слуховий отвір. Самка починає відкладати яйця в першій половині травня (від 5 до 16) і насиджує їх 24 дні.
Глухарі досить добре «вдягнені» і «взуті», а великих морозів бояться, хоч і живуть в умовах півночі. На ніч вони ховаються в глибокий сніг. Коли глибина снігового покриву менша, ніж 40 сантиметрів, глухарі почувають себе погано, бо немає де сховатися. У снігу їм тепліше, адже там температура не нижча від —15°.
Глухар належить до цінних мисливсько-промислових птахів. На Україні через невелику кількість полита пня на нього категорично заборонене.
Дятел. Птахи малих і середніх розмірів, з жорстким оперенням. Стернові пера, на які вони спираються під час лазіння по деревах, особливо жорсткі. Оперення строкате, білих, чорних, зелених і червоних кольорів. Дзьоб прямий, гострий, у птахів більшості видів - це знаряддя для роздовбування кори і деревини. Голова велика, з сильно розвиненою мускулатурою. Язик може далеко висовуватись з рота, за його допомогою птахи дістають з тріщин здобич. 
Життя переважної більшості дятлів тісно пов'язане з лісом. Гнізда роблять у дуплах дерев, причому дупло видовбують самі. Яйця білі, блискучі. Птахи нагніздні. Пташенята вилуплюються голими і сліпими. Мають на лапках шкіряні мозолі, за допомогою яких можуть лазити по стінках дупла. Птахи живляться переважно комахами, їхніми личинками, лялечками, поїдають багато шкідників лісу. Осілі, але восени і взимку кочують у пошуках їжі, іноді за межі гніздової території.
Ряд поділяється на два підряди, включає 379 видів. В Україні можна зустріти лише представників підвиду справжніх дятлів, родини справжніх дятлів. До родини належить 209 видів, в Україні - 11 видів. Зеленяк – гніздовий, перелітний зимуючий птах родини в'юркових. Зеленяк невеличкий птах, довжина його тіла - 15 см. Зафарбування самки та молодих особин тьмяніше за самця. У молодих птахів також світлий низ з чіткою поздовжньою строкатістю. Зеленяк поширений на всій території України; полюбляє узлісся, лісосмуги, парки, великі сади і просто населені пункти. 
Гніздиться в місцях де є кущі та дерева, що мають густу крону. Проте не любить як великі ліси так і зарості кущів. Більше полюбляє лісові галявини, сади, парки, лісові вирубки. Гніздо зеленяк розміщує на молодих деревах на висоті1,5-4,5 м, а іноді і до 8 м. Будує його самка у формі товстостінної чаші, яка зроблена з моху, корінців, трави тощо. В середині гнізда - рослинні волокна, травинки, кінський волос чи вовна, іноді пір'я.
Будівництву гнізда передує залицяння - самець голосно співає на вершечку дерева, часто співаючи здіймається у повітря, де ширяє, розпустивши хвіст і крила і знову сідає на вершечок дерева. Самка відкладає кладку 4-6 молочно-білих яєць з темно-червоними плямками, які вона насиджує 12-14 діб. Весь цей час партнер її забезпечує харчами.
Пташенята народжуються голі і сліпі, але за два тижні вже здатні покинути гніздо, а ще за тиждень готові до самостійного життя. Батьки годують пташенят попередньо пережованими комахами та насінням. Молоді птахи утворюють зграї і починають мігрувати, а у вересні з холодних країв перелітають у більш теплі.
Харчується зеленяк насінням. Пісня - мелодійна трель, яка закінчується характерним "джжжиии". Часто співає і в польоті. Звичайна зозуля - довжина сягає 33 см. Голова, верхня частина тіла, горло і зоб темно-сірі, низ білий з темно-бурими поперечними смугами. Хвіст з білими цятками і облямований білою каймою, дзьоб трохи зігнутий. Живиться не тільки комахами, а й різними невеликими хребетними тваринами.
Звичайна зозуля поширена майже на всій території України, Росії, за винятком тундри. Населяє ліси і чагарники в найрізноманітніших ландшафтах. Це перелітний птах. Тримається поодиноко, рідше парами. Прилітає в кінці квітня — на початку травня. У цей час ми слухаємо характерну пісню зозулі: «ку-ку, ку-ку». Це голос самця. Під час кування він трохи піднімає хвіст і опускає крила. Самка кричить: «клі-клі-клі» —і ніби регоче. У серпні — вересні зозулі відлітають на зимівлю н Африку, Південну Азію і на Малайський архіпелаг.
Зозулі – дуже цікаві птахи. Вони мають певні пристосування для того, щоб підкидати яйця в чужі гнізда. За силуетом і забарвленням вони схожі на хижого птаха — яструба, який полює на маленьких пташок. Тому птахи — хазяїни гнізд лякаються зозулі, коли та наближається до їхнього гнізда, і відлітають від нього. Хоч наша звичайна зозуля трохи менша за голуба, однак яйця в неї невеликі, майже такі самі, як у птахів-хазяїнів. Та й забарвлення їх трохи схоже. Вага яйця зозулі близько 3 грамів. Крім того, пташенята зозулі вилуплюються раніше, ніж пташенята хазяїнів. Підкидає зозуля свої яйця в ті гнізда, де кладка не закінчена і насиджування яєць не почалося. Коли вона не може залізти в гніздо, щоб там знести яйце, то приносить його в дзьобі.
Зовсім голе й сліпе пташеня зозулі через кілька годин після вилуплення здатне викидати з гнізда все, що там є: і яйця, і пташенят. А якщо в гніздо покласти камінець, то викине і його. На спині в пташеняти є заглиблення. У ньому, а також в інших місцях спини і на боках клітини шкіри дуже чутливі. Якщо до них доторкується якийсь предмет, у зозуленяти спрацьовує рефлекс викидання. Широко розставивши ноги і обпершись головою об дно гнізда, зозуленя підлазить під яйце чами.
Пташенята народжуються голі і сліпі, але за два тижні вже здатні покинути гніздо, а ще за тиждень готові до самостійного життя. Батьки годують пташенят попередньо пережованими комахами та насінням. Молоді птахи утворюють зграї і починають мігрувати, а у вересні з холодних країв перелітають у більш теплі.
Харчується зеленяк насінням. Пісня - мелодійна трель, яка закінчується характерним "джжжиии". Часто співає і в польоті.  Зяблик — співочий птах родини в'юркових, дуже численний в Україні. Розміром з горобця, забарвлення оперення у самця яскраве, а самки – тьмяніше.
Мешкає в лісах і парках всіх типів, часто біля житла людини. Гнізда будує на деревах, маскуючи їх мохом і лишайниками. Іноді кублиться двічі протягом літа. У кладці 3-6 голубуватих з цятками яєць. Харчується насінням і зеленими частинами рослин, влітку – також комахами й іншими безхребетними, якими вигодовує і пташенят.
Зяблик має свою цікаву пісеньку, яка звучить мелодійною треллю, поєднуючи складні звуки. Вся пісня зазвичай триває близько 2-3 с, після паузи пісня знову повторюється. Молоді самці зяблика (першолітки) співають не такі складні пісні. Після того, як молодий птах стає на крило, він навчається копіювати пісні старших самців свого виду. Репертуар одного зяблика може включати 1-6 (до 10і зарості кущів чортополоха, дикорослої коноплі, насінням яких вона і харчується. В раціон птаха переважно входить насіння, бруньки і плоди. Це перелітна пташка. Навесні прилітає рано – в березні – першій половині квітня, і одразу приступає до гніздування. Гніздиться в садах, захисних насадженнях довкола оброблюваних ділянок і залізничних колій, чагарникових заростях, на лугах і лісових узліссях, чагарниках, по заплавах. Не поселяється в густих лісових масивах.
Пісня цієї пташки складна і мелодійна, складається зі всіляких, в основному дзюркотливих, звуків, щебетань, свистів, тріскотіння, які видає один за одним без певного порядку, уривками по декілька секунд. Самець співає, сидячи на вершечках кущів або на деревах, на дротах, на заборі і тому подібне. При цьому самець підводить чубчик на голові і повертається з одного боку в інший. Часом він злітає з піснею високо в повітря і, зробивши два-три круги, летить назад на гілку. Цікаво, що самці ніколи не співають поодинці, обов'язково на невеликій відстані виспівують декілька птахів.
Гніздо коноплянка влаштовує зазвичай в густих і переважно колючих чагарниках, на нижніх гілках фруктових дерев, в бузині, на одиночних ялинах, сосонках і кущах ялівцю, що ростуть на галявинах, лугах і лісових вирубках. Дуже часто гніздиться в штучних ялинових посадках уздовж залізничних ліній.
Насиджування яєць триває 13-14 діб, і приблизно стільки ж часу пташенята знаходяться в гнізді. Зазвичай коноплянка відкладає 3-7 зеленувато-голубих яєць з краплинками. Пташенят вигодовують обоє батьків. На початку червня пташенята вже самі можуть літати. Виводки об'єднуються в зграйки, які кочують перший час поблизу місць гніздування. Коноплянки встигають зробити дві кладки за сезон. Друга кладка буває в другій половині червня. До серпня з'являються льотні пташенята. Відлітають в кінці вересня – в жовтні.
Костогриз.  У листяних та мішаних лісах, у садах і парках зустрічається цей рудувато-коричневий птах, трохи більший за горобця, з великою головою і масивним, товстим, конічної форми дзьобом.
Поширений костогриз від України до Камчатки, за винятком степів і пустинь. На півдні веде осілий спосіб життя або частково мандрує; у північних районах — це перелітний птах. На місця гніздування прилітає в березні — на початку травня. Гніздо мостить на дереві з гілочок, неохайно їх складаючи, а поверх них кладе іноді тонкі стеблинки, корінці тощо. Гніздо нещільне, іноді навіть просвічується наскрізь, коли дивитися знизу. У кладці 3—7 яєць блідо-зеленого кольору з жовтуватим або блакитним відтінком та сіруватими цяточками, більшість яких розміщені ближче до тупого кінця. У костогризів яйця насиджує самка протягом 14 днів. Самець її годує, а іноді підмінює на гнізді. Через 11—14 днів після вилуплення пташенята залишають гніздо. Спочатку вони тримаються з батьками, а згодом утворюють самостійні зграйки.
Живляться костогризи насінням культурних і дикорослих рослин (дерев, кущів, трав), а пташенят вигодовують комахами й насінням. Називають птахів так тому, що вони дзьобом розгризають кісточки вишень, черешень тощо.
В Уссурійському краї і в Середній Азії гніздяться ще три види костогризів: великий і малий чорноголові і харчовий. Масивні дзьоби цих птахів допомагають їм розлущувати тверде насіння кедра і арчі.
Крук. В Україні круки нечисленні, але звичайні осілі, почасти кочові птахи всієї території. Живуть у рівнинних і гірських лісах, у заплавах річок, байрачних лісах тощо. Чималі блискучо-чорні птахи з міцним великим дзьобом. Молоді птахи чорні, без блиску, з буруватим відтінком. У природі їх визначають за розмірами, чорним кольором  оперення і характерним криком „кру-кру” (за що дістали свою українську назву). Шлюбні ігри в повітрі, коли птахи кружляють і ганяють один одного, починаються дуже рано — в лютому і навіть у кінці січня. Великі гнізда мостять високо на деревах. За характером живлення всеїдні птахи, охоче поїдають падаль, живих дрібних хребетних, комах тощо. Гнізда з чималих сучків і гілок мостять у затишних куточках старого лісу або в парках, на високих старих деревах. Повна кладка з 5 зелених з темними плямками яєць, на початку березня. Пташенята залишаються в гнізді близько місяця.
Круки дуже корисні птахи, які знищують багато шкідливих комах і гризунів, а також виконують у природі санітарні функції. Тому вони заслуговують на повну і ретельну охорону. Найцікавіше те, що вчені визнали крука найрозвиненішим, найкмітливішим серед усіх птахів. До людини птах дуже обережний, проте саме людина допомагає йому харчуватися – крук охоче поїдає всілякі їстівні залишки й взагалі, на відміну від близької його родички ворони, не звик кривдити звірят і пташок.
Рябчик – невелика птаха, має розмір трохи більше голуба. Це – гніздовий осілий вид птахів. Літає рябчик мало, переважно бігає по землі, злітає з шумом, переміщуючись на невеликі відстані. Зазвичай тримається парами. Забарвлення рябчика рудовато-сіре з плямами, або рябе (звідси і назва пташки). Ззовні схожий з іншими птахами родини тетеревів, проте крила короткі, не гострі.
 Забарвлення пір’я у самця і самки в цілому схоже і складається з суміші димчастого і рудого кольорів з чорними і білими штрихами, плямами і крапками. Воно настільки личить до сірого фону гілок і стволів багатьох дерев, особливо ялини, оброслої лишайниками, що рябчик, притиснувшись до стовбура дерева, стає абсолютно непомітним. Цей прийом використовують рябчики, щоб заховатися від мисливців. Для самців характерна чорна пляма на підборідді і горлі, добре виражений чубчик і широке червоне кільце довкола очей.
Рябчики – жителі лісів. Живуть осіло, роблячи короткі кормові кочівки. Основні види кормів влітку і восени – зелені частини рослин, ягоди, насіння і комахи. Люблять розривати мурашники, щоб дістати лялечки мурах. Взимку та навесні харчуються переважно бруньками дерев і залишками лісових ягід, особливо ялівцю, сережками з беріз, вільхи. Ночують в снігу; рятуючись від холоду, зариваються в сніг; буває, що багато птахів гине від замерзання в результаті появи міцної кірки на снігу через відлигу.
Ці птахи являються моногамними і не збираються на групових токах. Гнізда влаштовують на землі. Гніздом слугує ямка, викопана в землі самкою під кущем, впавши деревом, іншим прикриттям і вистелена травою, листям та дрібними гілочками. В кладці від 6 до 8 яєць бурова то-жовтого окрасу з плямками. Самка висиджує яйця біля трьох тижнів. Пташенята вилуплюються з пушком, вже через декілька годин виходять із гнізда, а до 11 дня можуть злітати на дерева. З трьох недільного віку пташенята вже ночують на деревах, а через шість тижнів досягають розмірів дорослого птаха.
У рябчика є немало ворогів, особливо куниця, лисиця і яструб-тетерев'ятник з . Являють небезпеку беркут, орлан і пугач. Особливо небезпечні хижаки для молодих птиць і пташенят.
Соловей.  Цей оливково-бурий птах розміром з горобця не привертає уваги своїм забарвленням. Зачувши небезпеку, піднімає й опускає хвіст і видає: «кр-р-р, кр-р-р». Проте з давніх-давен соловей привертає увагу людини своєю чудовою піснею. Співає соловей-самець, переважно на зорях, і вночі, особливо він заливається місячної ночі.
Соловей поширений від України, Білорусії, Прибалтики до Західного Сибіру. Зустрічається у Фінляндії, Швеції, Польщі, Угорщині, Румунії. Оселяється соловейко в лісах, садах, де є густий підлісок або чагарники. Особливо багато солов’їв у листяних лісах з підліском із ліщини.
Прилітають солов’ї з місць зимівлі — із Східної частини Африки — досить пізно: у кінці квітня — на початку травня. Летять уночі. Першими з'являються самці, які займають гніздові ділянки і через кілька днів починають співати. Згодом прилітають самки. Гніздо соловей влаштовує в ямці на землі, зрідка над землею біля основи куща. Будівельним матеріалом є суха трава, корінці, сухе торішнє листя, мох. Будує соловей гніздо близько двох тижнів. У кладці буває 4-6 яєць оливкового, коричнево-оливкового або темно-шоколадного кольору, які насиджує лише самка близько 14 днів. Самець у цей час співає, і його пісню можна чути аж до кінця гніздового періоду. Пісні солов'їв з різних місцевостей мають свої особливості, але завжди в їх мелодіях чути: «юліть, юліть, юліть, тьох, тьох, тьох, фі, фі, фі». Пташенята рано залишають гнізда, ще до того, як почнуть літати, і тримаються серед заростей на землі, самостійно здобуваючи собі їжу.
Живляться солов'ї комахами та їхньою гусінню, яких здобувають на поверхні ґрунту і під опалим листям, черв'яками, а восени ще й ягодами. Коли пташенята підростуть і почнуть літати, птахи мандрують у пошуках їжі і тримаються поодинці, незалежно один від одного. У серпні - вересні солов'ї починають переліт на південь. Основними ворогами солов'їв у населених пунктах та поблизу є коти і тхори, які виловлюють дорослих птахів і пташенят, а також руйнують гнізда. Ось чому в деяких садах, парках ці чудові птахи не гніздяться. Сорока - чорно-білий птах з довгим хвостом - відома усім. Вона завжди виказує свою присутність голосним тріскотінням. Усі звірі й птахи знають, що якщо сорока кричить,  то десь поблизу може бути якась небезпека.
Сорока дуже поширена птаха – від помірної зони Європи на схід до Камчатки, зустрічається також на північному заході Африки і заході Північної Америки. На такій великій території вона утворює декілька підвидів, що відрізняються забарвленням оперення. Сорока уникає глухих лісів, але любить лісосмуги, в яких утворює розріджені колонії. Ця звичайна осіла і кочівна птаха живе як одна, так і парами, і зграями. Завдяки довгим ногам птах чудово пересувається по землі, під час ходьби хвіст піднімає вгору.
Сороки будують відразу декілька гнізд, але гніздяться в одному, найкращому на їхню думку. Воно розташовується на невеликій висоті і має форму еліпса або кулі. Гніздо в сороки велике, зроблене із сухих гілок, глини і бруду, зверху воно має дах з гілок, а десь збоку — вхід до гнізда. Наприкінці весни самка відкладає в гніздо від чотирьох до восьми яєць. За два з половиною тижні з яєць вилуплюються пташенята. Обидва батьки вигодовують своїх пташенят. Їжею служать в основному комахи, молюски, багатоніжки, павуки і черв'яки, яких сороки добувають на ґрунті, гілках і листі. Старі сорочі гнізда облюбовують для свого житла вухаті сови, сичі, боривітри і деякі інші пернаті, а також соні, куниці, білки. Інколи сороки грабують гнізда дрібних птиць, поїдаючи яйця і пташенят. У лісопарковій зоні вони наносять істотну шкоду фауні півчих пташок.
Живляться сороки комахами, червами, молюсками, насінням рослин, ягодами, фруктами, не гребують падаллю і харчовими відходами.
Сорока дуже тямуща птиця і може звикнути до життя в неволі. Вирощена з пташеняти вона стає абсолютно ручною. Птах може навчитися наслідувати голоси багатьох тварин, скрипу дверей, іншим звукам, а також голосу людини. Взагалі, окрім цвіркотання в сороки є і справжня пісня. Вона тиха, і співають її лише самці у весняний час.  Тетерук - мешканець узлісь лісів і лісостепу, це напівосілий птах. У гніздовий час він віддає перевагу березовим лісам, осичнякам і липнякам по сусідству з великими вирубками, лісові узліссям з обов'язковою присутністю ягідників і сухих місць, необхідних для пристрою гнізд. Глухих високостовбурних лісів уникає.
Шлюбне пожвавлення в самців починається задовго до того, як на сонці з'являться перші проталини. Своєрідна, що нагадує булькіт води, що переливається, пісня тетерука буває чутна вже з початку березня. Однак дійсне токування самців починається пізніше - у другій половині квітня - початку травня, коли з відкритих місць уже зійде сніг. Тетеряче токовище розташовується на відкритому місці, на верхівкових болотах, на вирубках, але особливо часто на сінокісних лугах, жовтих від торішньої трави. Кількість самців на току залежить від загальної чисельності птахів у даному районі і може коливатися від декількох особин до декількох десятків птахів.
Тетеруки не дуже морозостійкі, навіть при помірних морозах -20°С, проводять під снігом 23 години на добу. У таких ситуаціях у птахів буває тільки одна годівля - зранку. Вийшовши з підсніжних камер, тетеруки летять до найближчих беріз, потім швидко набивають там свої вола і знову зариваються під сніг.
Тетерук - рослиноїдний птах; тваринні корми споживаються пташенятами в ранньому віці. У весняно-літній період у найбільшій кількості поїдаються листя, бутони, квіти, насіння багатьох трав'янистих і чагарникових рослин. Узимку птахи вживають переважно бруньки, сережки берези, вільхи, верби, осики, ягоди ялівця, а також шишечки соснової "озимини". Пташенята в перший тиждень харчуються майже винятково тваринами: павуками, жуками, гусеницями, клопами, цикадами, комарами, мухами, а пізніше переходять на рослинні корми.
У природі в тетерука досить багато ворогів, серед яких особливої уваги заслуговує яструб-тетерев’ятник і лисиця. Узимку ланцюжки лисячих слідів тягнуться, як правило, тими місцями, де особливо охоче ночують тетеруки. Однак основний вплив на чисельність птахів робить погода того часу, коли відбувається масове вилуплення пташенят. Останнім часом чисельність тетеревів зазнала сильного скорочення через людський фактор. Особливо згубними для птахів виявилися гранульовані добрива й інша сільськогосподарська хімія, а також лінії електропередач. Усе це привело до того, що з промислового виду тетерев перетворився в порівняно нечисленного птаха, полювання на якого заборонена у всіх районах.
 Рід щигликів належить до родини в’юркових, яка об’єднує 122 види. Це дрібні товстодзьобі зерноїдні птахи. На Україні їх є 17, до яких належать і щиглик, чиж, коноплянка, снігур, шинкар та зяблик.
Щиглик, або щиголь - один з найкрасивіших птахів нашої фауни. Він менший за горобця (вага близько 20 г), дуже яскравого строкатого забарвлення. Голова самця чорна, лоб, тім’я і горло червоні, решта оперення жовте, біле та чорне. У самки оперення не таке яскраве. Гніздиться по перелісах, великих садах, парках, де неподалік росте багато бур’янів, насіння яких є основною їжею. Гнізда мостить на тонких бокових гілках дерев високо від землі.
Щиглик — рухливий птах, зазвичай багато співає. Щиглика часто малюють на кущі будяка. Справа в тім, що він дуже полюбляє насіння цієї рослини. А ще щиглики їдять насіння інших бур'янів, насіння берези, вільхи, живляться комахами, знищують багато попелиці.
З теплих країв щиглики повертаються в квітні і беруться будувати гнізда. Гніздо будує самка. Спочатку із сухої трави, м'яких корінців і моху вона робить основу гнізда, потім вкриває його павутинням та лишайником, а в середину вкладає пух, вовну і пір'я. До цієї м'якої постелі вона відкладає від чотирьох до шести зеленуватих з плямами яєць і насиджує їх близько двох тижнів. Увесь цей час самець невпинно носить їй їжу. Пташенят вигодовують обидва птахи спочатку комахами, а згодом і насінням.
У вересні старі і молоді птахи збираються у великі зграї і восени та взимку мандрують по полях, садах і лісових галявинах, скльовуючи насіння бур’янів. Щиглики - корисні птахи. Знищують шкідливих комах і поїдають насіння бур’янів. Вони приносять значну користь сільському господарству. Відлітають щиглики в жовтні-листопаді
 Одуд. Це красивий птах із строкатим забарвленням з довгим, тонким, трохи зігнутим донизу дзьобом, великим рудим чубом на голові, якого він то розпускає, то складає, якщо помітить щось підозріле. Приємний у нього голос – „од-уд-уд” і коли його чуєш, то здається, наче хтось далеко-далеко дме у дудку. Птаха так і називають –одуд.
В Україні одуди гніздові і перелітні птахи всіх областей. Живуть у лісах і у відкритому ландшафті з окремими деревами, розрідженими лісами. У суцільних лісових масивах не гніздяться.
Прилітають птахи на місця гніздування в другій половині березні – у квітні. Появу їх можна помітити по глухому голосу самця. Пари постійні. Місце для гнізда займають багато років підряд, якщо їх ніхто не турбує. Самка одуда відкладає у травні-червні 4-9 яєць, які насиджує 16-17 днів. Перші дні насиджування самець годує самку, а пізніше – сам бере участь у насиджуванні яєць. Пташенята, що вилуплюються, вкриті рідким рудуватим пухом. Батьки годують їх великими комахами, приносячи їжу 70-100 разів на день. Їжу починають здобувати ще до сходу сонця, але коли добре розвидниться. Пташенята залишають гніздо через 24 дні після народження.
Основною їжею, яку приносять батьки пташенятам, є капустянки – шкідливі комахи, а також жуки, їхні личинки, різна гусінь.
В одудів є одна особливість. Ігноруючи елементарні гігієнічні „норми”, ці птахи випорожнюються в гніздо і не очищають його від екскрементів, через це воно набуває дуже різкого неприємного запаху. За цю особливість одудів ще називають смердючими півниками.
Але така „антисанітарія” панує в одудовій родині недаремно. Це своєрідний „хімічний захист” маленьких пташенят від різних ворогів. Для того щоб цей захист був дієвішим, одуди мають спеціальну залозу, яка виділяє речовину з дуже неприємним запахом. Цими виділеннями самка і пташенята рясно дезодорують гніздо і повітря довкола нього. Якщо ж неприємний запах не зупинить настирного хижака, одуди застосовують останній аргумент — вистрілюють у бік супротивника струмінь досить їдких і неприємних на запах випорожнень. Будь-який хижак після цього втратить бажання полювати на одудів далі.
Незважаючи на наявність випорожнень у гнізді одудів, пташенята в них від цього не хворіють і почуваються чудово. Можливо, їхні випорожнення не підходять для патогенних мікроорганізмів та інших шкідливих організмів, тому вони тут не заводяться.
У вересні одуди відлітають зимувати в Африку, Індію, Південний Китай, Бірму. Летять поодинці чи невеличкими групами.
 Дрімлюга. Ви ідете лісом. Несподівано з-під ніг вилітає крапчастий буруватий птах, трохи менший за голуба. Пролетівши кілька метрів, він сідає на суху гілку, що лежить на землі, і, затаївшись, наче зливається з нею. Підходите ближче, а він сидить нерухомо із заплющеними очима – дрімає. Ось такий дрімлюга!
Дрімлюги поширені по всій території України, крім високогір’я. Прилітають пізно, в кінці квітня - середині травня. Зимують в Південній Африці та Індії. Живуть у лісах з великими галявинами та порубами, у садах і парках.
Коли настають вечірні сутінки, можна почути довге „муркотіння” самців, яке звучить до 3-х хвилин і закінчується різкими криками і гучним хлопанням крил.
Дрімлюги гнізд не будують. Самка відкладає на землю (пеньок, товсту гілку) два сірувато-білих яйця із сірими цяточками, які насиджує 17-18 днів. Пташенята вилуплюються зрячі з густим буруватим пухом.
У дрімлюги дуже цікавий спосіб життя. Це – сутінкові і нічні птахи, які виловлюють чимало комах. Дзьоб у птаха великий, а в куточках його щетиноподібне пір’я, і він, ніби сачком, ловить комах.
Дрімлюга належить до найкорисніших комахоїдних птахів. Багато поїдає метеликів (п’ядунів, совок, шовкопрядів), жуків та інших комах. Любить літати біля худоби, коли вона увечері повертається додому, і ловити біля неї нічних комах. У давнину існувало повір’я, ніби цей птах літає біля худоби і п’є молоко кіз та корів. Через це виникла його російська назва „козодой”.
 Терновий сорокопут — найпоширеніший в Україні з родини сорокопутових. Дрібніший за шпака, довжина тіла — до 17 см; спина рожево-каштанова або ясно-бура, у самців верх голови і надхвістя сірі; черевна сторона біла з рожевим відтінком на грудях, хвіст у самців чорно-білий; у самок і молодих птахів хвіст бурий, по боках тонкий темний поперечний малюнок (у молодих також на голові і спині). {mosimage}
Мешкає на узліссях, порубах, у садах і парках. Полюбляє сидіти на верхівках кущів, бур’яну. Птахи часто з’являються на полі, що розташоване посеред лісу, де вони залюбки сідають на стовпи огорожі і навіть на колючий дріт. Не дуже полохливі. Цей невеликий птах досить вправний. Харчується великими комахами, ящірками, навіть птахами і дрібними звірками. Часто запасає їжу, наколюючи її на шипи або тонкі гілочки. Гніздує в заростях чагарників або на невисоких деревах. У кладці 4—7 яєць. Зимує в Тропічній Африці.
|
